ІНТЕРВ’Ю З ОДНИМ ІЗ КРАЩИХ ДИРИГЕНТІВ УКРАЇНИ
Наша колекція поповнилася ще однією особистою історією. Почесним гостем Senator Maidan став Ігор Шаврук, Заслужений артист України, головний диригент Одеського Національного академічного театру опери та балету, Художній керівник і головний диригент Камерного оркестру Одеської філармонії.
Працював також з симфонічним оркестром Національного балету в Лондоні, був головним диригентом «Москоу Сіті балету», диригував оркестрами Будапештської опери, оркестром радіо Ірландії, оркестром опери Брно, оркестрами в Великобританії та Бразилії.
Ми мали унікальну можливість поспілкуватися з маестро, під час його недавнього перебування в Києві. Під його керівництвом відбувся концерт «Віолончельна пектораль» за участю оркестру «Київські солісти».
- Наш музичний репертуар на сьогоднішній день складається переважно з іноземних композиторів. Що потрібно зробити для того, щоб українські композитори були також відомі та затребувані не лише у нас, але у всьому світі?
Ігор Шаврук: Публіка була і залишається консервативною. Вона вважає за краще слухати те, що знає. Все нове, незвідане сприймається з великою обережністю, а іноді і просто байдуже. Люди не готові до цього. Це відбувалося в усі часи. Тому завдання сьогоднішніх виконавців, музикантів, диригентів полягає в пропаганді сучасної музики. Потрібно включати в свої концерти, в свої виступи твори українських композиторів. Ми маємо таланти.
Зовсім недавно я познайомився з музикою Олега Безбородька – ми виконали його твори, і вони були тепло сприйняті публікою. Є ще один молодий український композитор Олександр Родін, якого я знаю і намагаюся виконувати його музику. Це дуже цікаво, і цим потрібно займатися. Адже наші молоді композитори можуть бути цілком конкурентоспроможними на міжнародній арені.
- Ви співпрацювали з рядом європейських театрів. Розкажіть, будь ласка, про Ваш досвід. Де було цікавіше працювати стосовно творчого розвитку?
Ігор Шаврук: Я 15 років працював з британськими музикантами, і вони мене багато чому навчили. У нашій країні довго існувало правило, що диригент – це диктатор. Звичайно, зараз не час «диктату», тому що нинішні музиканти освічені, висококласні професіонали. Потрібні серйозні підстави, щоб бути їхнім «диктатором». Інакше вони запросто поставлять тебе на місце.
Особливість британських музикантів в тому, що їх з дитинства привчають до самостійності. Ніколи під час репетиції я не чув від них питань «маестро, я не розумію, поясніть мені, що я маю робити». По очах я іноді бачив, що музикант щось не розуміє. Під час перерви він виходив в коридор зі своєю партитурою, щось там шукав, відзначав та вирішував свою проблему самостійно. Крім того, на репетицію вони приходять персонально підготовленими. І ми присвячуємо час лише музиці, а не розучуванню нот. Хотілося, щоб такий підхід до роботи був притаманний і нам, українцям.
- Якщо Ваше бачення музичної композиції відрізняється від думки оркестру, як Ви знаходите єдине розуміння?
Ігор Шаврук: Музика – це компроміс. Немає єдиного правильного виконання. Один і той ж самий твір у виконанні різних оркестрів звучатиме по-різному. І ніхто не може сказати, що це правильне виконання. У одного диригента великий симфонічний оркестр звучить, як сільський, а в іншого – сільський, як великий симфонічний. Багато що залежить від диригента. Звичайно, можна зіткнутися і з опором оркестру, особливо, якщо це заслужений колектив «з гонором». Диригент має переконати оркестр, що він має рацію в тому чи іншому трактуванні музичного твору, або запропонувати розумний компроміс, щоб музиканти погодилися.
- Буває так, що оркестр веде диригента?
Ігор Шаврук: Не те, щоб веде, але допомагає, якщо це злагоджений оркестр. Перша репетиція з незнайомим колективом йде, як в боксі – розвідка боєм. Головне, щоб оркестр ставився до диригента доброзичливо. Музиканти Берлінської філармонії розповідали мені жартома: «Ми дивимося на диригента, якщо він – хороша людина, ми граємо, як ми вміємо, якщо поганий – ми граємо по руці».
- Ваші улюблені композитори?
Ігор Шаврук: Був період, коли я сильно захоплювався Бетховеном і, звичайно, Вагнером. В Одесі та Львові ми робимо постановки концертного виконання опер Вагнера. Потім був період захоплення імпресіоністами – Равель, Дебюссі.
- Чому тиснуть руку саме «першої скрипки»?
Ігор Шаврук: Перша скрипка – це концертмейстер, лідер оркестру. В Англії, до речі, це особлива категорія. Спочатку з’являються музиканти і посідають свої місця. Потім виходить концертмейстер, йому окремо аплодують глядачі. Він налаштовує оркестр, а все інше вже дістається диригенту.
- Пару слів про концерт «Віолончельний пектораль»
Ігор Шаврук: Сама по собі ідея концерту дуже цікава. Коли музиканти почали грати сарабанду Баха, що була аранжована для чотирьох віолончелей, то відразу створилась особлива атмосфера, виник піднесений настрій.
«Київські солісти» – відмінний оркестр. Це спрацьована команда зі своїм баченням. У них своя звукова естетика. Дуже важливо, щоб колектив мав своє обличчя. До того ж, це і повчально – адже працюючи з різними оркестрами, ми, диригенти, теж багато чому вчимося.
